Погода в Санкт-Петербурге | Pogoda78.ru

Помічник - українська творчість ->

українська

Межи пасмами блакитних гір, повз легендарний Байкал, проходячи ген-ген в нічному небі через височенні перевали Станового хребта, він пролітав мовби жмут метеорів, блискотів межи зір. Спускався в долини і знову підносився, бився над стінами урвищ, крутивсь, як блискуча спіраль, чудом тримаючись на скелястій мозаїці…
Це найліпший і наймодерніший експрес в СССР; найкомфортабельніший експрес у так званій робітничо-селянській державі. Мавши маршрут майже на пів земної кулі, маршрут «Нєгорєлоє — Владівосток», тобто від понурої Прибалтики і до берегів Японського моря, маршрут на 12 тисяч кілометрів і стільки ж назад, він був до того відповідно пристосований і устаткований, — до комфорту і вигод в безперервній десятиденній мандрівці. Чудо цивілізації, вершок людської вибагливості і фантазії.
Радісний і святковий, сповнений вщерть життям і дзвоном, цей першокласний люксусовий експрес плив, ніби окремий світ між світами. Дріботів, вихиляючись, прицокував, мовби панна в танку закаблуками, і мерехтів, мерехтів.
У м’яких купе мрійно і затишно. Заставлені квітами, набиті валізами і патефонами, осяяні світлом різнокольорових абажурів, вони були заселені експансивними і горластими мешканцями різного віку й статі. Цілий експрес був набитий ними, творячи окремий світ — світ на колесах, і в той же час відтворюючи копію тієї фантастичної «шостої частини світу» — копію в мініатюрі, лише трохи причепурену і розгальмовану

(За І. Багряним; 198 сл.).

КАТЕРИНА БІЛОКУР

Катерина Білокур — видатна постать у нашій культурі. Вона зачарувала своїми полотнами мільйони людей. Що ж ми знаємо про цю народну художницю?

Народилася вона 7 грудня 1900 року в с. Богданівка Пирятинського району на Полтавщині. У школі не вчилася, але читала багато, беручи книжки в сільських учителів, які допомогли їй розширити кругозір, ввійти у світ мистецтва, долаючи заборону батьків малювати, бо ж треба було обробляти город, вести господарство. Зреклась імейного щастя, лишившись самотньою, право малювати виборювала, будучи готовою навіть втопитись за нього.

Дорослою дівчиною вона почула по радіо в сусідньому селі голос прекрасної співачки Оксани Петрусенко і, вражена, послала їй малюнок — відповідь на почуту пісню «Чи я в музі не калина була?», зроблений на аркуші з учнівського зошита.

Намальовані кетяги червоної калини сказали Оксані Андріївні про великий талант його авторки. І артистка зробила все, щоб долею Катерини Білокур зацікавились люди, пов’язані з живописом. Від селянської хати пішла по світу чутка про творчість народної художниці. Спершу її картини побачила Полтава, потім Київ, Москва, Париж.

Полотна Катерини Білокур — величальні пісні природі, людині і її діянням. «В Шрамківському районі на черкаській землі», «Сніданок», «Польові квіти», «Натюрморт з глечиком і колосками», «Квіти і берізоньки ввечері», «цар-колос». ці полотна вражають самобутністю, поетичністю, гармонією кольорів, національним колоритом

(За М. Головащенком, 200 слів).

«КНИГА ПРИРОДИ» СУХОМЛИНСЬКОГО

Василь Олександрович учив дітей любити природу й людей, без чого немислиме життя. І ніхто з малюків тепер навіть не смів думати про те, що можна залізати в гніздечко, зліплене пташкою, мучити жука-рогача чи ловити жабенят у сусідньому ставку…
Величезна, розмаїта й найпрекрасніша книга природи розкривалася перед хлоп’ятами й дівчатками. Та книга доступна кожному з раннього дитинства, вона вчить мислити образами, барвами, звуками. Але це не означає, що можна, пізнаючи все це, мислити абстрактно. Навпаки, треба, щоб усе це неодмінно відклалося в дитячій душі, збуджувало бажання мріяти, щоб бачене запам’ятовувалось назавжди, а не розвіювалося, як прозорий димок. У цьому суть!
І Василь Олександрович вирішив разом із дітьми вести «Книгу природи». Все, що найбільше запам’яталося, що справило особливе враження, нехай ляже сторінкою в ту книгу.
Виходячи на природу, діти вчилися думати. Не просто милуватися красою, а мислити. Водночас творилася не знана досі в педагогіці «Книга природи», автором якої були діти і, звичайно ж, учитель.
У ній записані думки про зв’язок живого й неживого, про насіння життя, про дивовижну циклічність у природі: зима — весна — літо — осінь. Про походження звичайних, на перший погляд, речей. Діти пізнавали істину, пов’язану з безсмертною красою. Учитель подавав її не як щось одвічно дане, буденне, а шукав ту істину разом із дітьми. Знаходив, як радість, як цілюще джерело з великої «Книги пізнання»

Внесок В. О. Сухомлинського в природознавство

Головним завданням природознавства на сучасному етапі є формування розвиненої, активної, особистості, яка буде здатна навчатися протягом усього життя, уміти застосовувати знання в певних життєвих ситуаціях. Учень сучасної школи має володіти певними якостями, зокрема:

- Самостійно набувати необхідні знання, уміло застосовувати їх на практиці.

- Грамотно опрацьовувати інформацію.

- Бути комунікабельним, контактним у різних соціальних групах

- Самостійно працювати над розвитком власного інтелекту, культурного і морального рівня.

Держава має забезпечувати виховання особистості, підготовленої до життя і праці в мінімальному світі; збереження культурно-історичних традицій, виховання шанобливого ставлення до національних святинь, української мови, формування в дітей сучасного світогляду, розвиток творчих здібностей і навичок самоосвіти та самореалізації особистості; створення умов для розвитку обдарованих дітей.

Усі ці проблеми хвилювали і Василя Олександровича Сухомлинського. Саме в його працях знаходимо відповіді на те, як виховувати людину-творця, гуманіста. Його хвилювали проблеми розвивального навчання, ідея особистого підходу до організації навчання. [2]

Працював великий педагог і над розкриттям індивідуальних обдарувань і задатків, нахилів. В.Сухомлинський писав «Кожна людина – особистість неповторна, виховання нової людини полягає насамперед у розкритті цієї неповторності, самобутності, творчої індивідуальності.» ці слова видатного педагога намагалися впроваджувати в практику викладання географії в школі. Традиційні методи викладання іноді стають перешкодою для становлення самостійної творчої особистості учня. Тому використовую особисто зорієнтований підхід у процесі викладання природознавство.

У своїх працях («Серце віддаю дітям», «Духовний світ школяра», «Павлиська середня школа» та ін.) В О.Сухомлинський розкриває значення спілкування дітей з природою у формуванні гармонійно розвиненої особистості. »Я прагнув, щоб в усі роки дитинства навколишній світ, природа постійно живили свідомість учнів яскравими образами, картинами, сприйняттями та уявленнями.

Кожного тижня присвячував В.О.Сухомлинський кілька уроків подорожам на лоно природи - «до витоків думки і рідного слова». Так склались 300 сторінок «Книги природи». Ось їхні назви: «Живе і неживе», «Неживе пов’язане з живим», «Усе в природі змінюється», «Рослинний і тваринний світ», «Пробудження природи весною» та ін. Він ставив за мету закарбувати у свідомості дітей яскраві картини дійсності, навчити їх бачити навколишню красу, стати допитливими дослідниками природи. При цьому не раз підкреслював, що уявлення, якими б яскравими вони не були, - не самоціль і не кінцева мета процесу навчання. Свої заняття серед природи педагог назвав «уроками мислення». Під його керівництвом діти розмірковували над причинами і наслідками явищ природи, порівнювали якості й ознаки предметів, встановлювали існуючі у природі взаємозв’язки. [1]

Особисто зорієнтована освіта акцентує увагу на розвитку ціннісно-смислової сфери діяльності учнів, яка виявляється в їхньому ставленні до діяльності, що пізнається, її переживанні, усвідомлені як цінності. Учень в такій системі виступає суб’єктом не лише навчання, а й життя. Учні не просто слухають розповіді вчителя, а й постійно співпрацюють з ним у режимі діалогу, висловлюють свої думки, діляться своїм розумінням змісту, обговорюють те, що пропонують однокласники, за допомогою вчителя ведуть відбір змісту, закріпленого науковими знаннями.

В.О.Сухомлинський підкреслював, що розумове виховання розпочинається там, де є теоретичне мислення, і «. чим більше

абстрактних істин, узагальнень треба засвоїти на уроці чим напруженіша ця розумова праця, тим яскравіше повинні закарбуватися в його свідомості образи і картини навколишнього світу» (Там же.-С. 129-130).Уроки мислення серед природи він вважав ефективним засобом розвитку мовлення дітей. Під час мандрівок у природу значно збагачується їхній словниковий запас; діти вчаться описувати звуки і барви навколишнього світу, за допомогою слова передавати свої почуття і переживання. [4]

В.О.Сухомлинський показав також роль природи в естетичному вихованні школярів, у фізичному загартуванні їх. Використання спадщини В. О. Сухомлинського на уроках географії і природознавства.

Василь Олександрович Сухомлинський започаткував цікаві ідеї і традиції, які допомагають зробити навчання в школі цікавим і результативним. Гуманізм - серцевина педагогічної спадщини В. О. Сухомлинського. Природничі інтереси педагога були різнобічними. Особливо майстерно він змальовував у своїх творах рідну землю. Це ми можемо побачити в збірці « Чиста криниця». До збірки ввійшли самобутні казки, оповідання та етюди.

Всі твори розкривають перед нами красу навколишнього світу й рідного слова, навчають людяності і мудрості. Роботи видатного українського педагога можна використовувати під час вивчення різних тем з природознавства і географії. Казки, оповідання, етюди, які вчитель використовує у своїй розповіді, допомагають донести до учнів розуміння тих природних явищ, які важко уявити.

Рядки з описом природи можна використовувати при аналізу фенологічних змін у природі. Під час вивчення теми «Вода – найпоширеніша речовина на Землі» використовую етюд «Хлопчик і сніжинка», «Сніжинка і Сонце», пропоную виділити ключові слова, які в сукупності є описом кругообігу води в природі. Вивчаючи тему «Рослинний і тваринний світ», знайомлю учнів з творами «Вічна тополя», «Пролісок і жайворонок», «Кульбабка», «Бузковий гай у ярую», «Перепел і кулик», «Куди летять ластівки».

Тут і одвічні символи України – верба і тополя, калина, соловейко, лисиця й інші представники флори і фауни. Читаючи твори В. О. Сухомлинського, я часто замислююсь, як він проводи уроки серед природи. Вчив дітей пізнавати оту надзвичайну красу, любити її, з нею розмовляти і милуватися нею. Природа вчить мудрості, не промовивши ні слова, сповнює твоє серце якоюсь дивною любов’ю, яку оберігатимеш все життя.

Сучасний урок передбачає визначення разом з учнями особистісно- значущих завдань тієї діяльності, яку передбачено здійснити протягом уроку. На це вказував В.О.Сухомлинський.

Пристрасне бажання вчитися, усвідомлення мети навчання-найважливіший стимул навчальної діяльності учнів. Тому залучаю учнів до визначення мети уроку, націлюю їх на те,що дасть цей урок для їхнього майбутнього життя.[5]

В процесі розв’язання проблеми учні не роблять наукового відкриття, але суб’єктивно відкривають нове. Знання, здобуті під час проблемного пошуку більше осмислюються, запам’ятовуються і швидше перетворюються на власні переконання..

«Коли дитина на власному досвіді переконується, що кожне явище має свою причину, що розуміння причини і закономірного наслідку допомагає людині підкорювати сили природи, її мислення набуває цінної риси, вона намагається знайти, пояснити причину кожного явища».

Використання педагогічної спадщини В.О.Сухомлинського є дуже доцільним сьогодні, оскільки вона допомагає інтелектуальному, духовному і фізичному розвитку дитини, допомагає виховувати духовне багатство, вчить відчувати, сприймати , аналізувати, порівнювати. Великий педагог не тільки розкрив роль і значення почуттів у житті і діяльності дитини, а й показав природу як основний засіб екологічного, інтелектуального і духовного її розвитку.

Екологічним вихованням вчимо дітей бачити і берегти красу природи, бути духовно багатим і благородним.

В.О.Сухомлинського, бо вона ґрунтується на ідеї всебічного розвитку особистості у поєднанні з природою.[1]

Список використаних джерел

1. . Бондар Л. Уроки мислення серед природи у педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського // Початкова школа, 2005. – № 9. – С. 12-20.

2. Бондар Л. В.О.Сухомлинський: основні пріоритети у вихованні громадянськості // Рідна школа, 2007. – № 9. – С. 19-22.

3. Байбара Т.М. Методика навчання природознавства. –К: Веселка, 1998 р – 334с.

4. Омельчук В. Психологічні аспекти педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського // Початкова школа, 2004. – №11. – С.41-44.

5. Родчанин Е.Г., Зязюн И.А. Гуманист. Мыслитель. Педагог: Об ідеалах В.А.Сухомлинского. – М. : Педагогика, 1991. – 112 с.

«Книга природи» Сухомлинського

Василь Олександрович учив дітей любити природу й людей, без чого немислиме життя. І ніхто з малюків тепер навіть не смів думати про те, що можна залізати в гніздечко, зліплене пташкою, мучити жука-рогача чи ловити жабенят у сусідньому ставку…

Величезна, розмаїта й найпрекрасніша книга природи розкривалася перед хлоп’ятами й дівчатками. Та книга доступна кожному з раннього дитинства, вона вчить мислити образами, барвами, звуками. Але це не означає, що можна, пізнаючи все це, мислити абстрактно. Навпаки, треба, щоб усе це неодмінно відклалося в дитячій душі, збуджувало бажання мріяти, щоб бачене запам’ятовувалось назавжди, а не розвіювалося, як прозорий димок. У цьому суть!

Виходячи на природу, діти вчилися думати. Не просто милуватися красою, а мислити. Так творилася «Книга природи», автором її були діти і, звичайно ж, учитель.

У ній записані думки про зв’язок живого й неживого, про насіння життя, про дивовижну циклічність у природі: зима — весна — літо — осінь. Про походження звичайних, на перший погляд, речей. Діти пізнавали істину, пов’язану з безсмертною красою. Учитель подавав її не як щось одвічно дане, буденне, а шукав ту істину разом із дітьми. Знаходив, як радість, як цілюще джерело з великої «Книги пізнання» (За І. Цюпою; 184 сл.).

Ярославна
Звертаючись до історичного минулого, зустрічаємо там цікаві жіночі постаті, гідні того, щоб розповісти про них. Шанобливо, тільки по батькові - Ярославною називає автор «Слова про похід Ігоря на половців» дружину князя Ігоря Святославича.

Єфросинія Ярославна (жила у другій половині дванадцятого століття) - уроженка Галича, тоді стольного міста Галицького князівства. При дворі її батька - могутнього Ярослава Осмимисла - минуло її дитинство, дівочі роки.

Її навчали грамоти, усякого рукоділля, вона оволоділа умінням їздити верхи, брала участь у двірських урочистостях.

Та настав час одруження, Єфросинія мусила покинути безтурботне життя при галицькому дворі, щоб з весільним почтом податися далеко, у Новгород-Сіверщину, де князював її суджений, а згодом чоловік - Ігор Святославович. У постійному неспокої та тривозі пройшло все її подальше життя. Близькими сусідами були кочів’я половців, які постійно нападали на руські землі та грабували їх. Тутешні князі змушені були захищати свій край від спустошень. Проте можна твердити, що Ярославні пощастило в іншому - з князем Ігорем вони утворили міцну, люблячу подружню пару.

Не меркне світлий образ вірної Ярославни, хоч минуло вже кілька століть. Постать Ярославни залишиться назавжди вічним символом жіночої вірності та любові (За З. Березинською,180 сл.).

День Святого Пророка Наума

У давні часи навчання в Україні розпочиналося першого грудня. Це день святого пророка Наума. То була найзручніша пора здобу­вати освіту для сільських дітей, оскільки вже завершено основні сільськогосподарські роботи.

Ународі Наума називали покровителем розуму, знань і доброчинства. Селяни вважали, що дитина краще засвоюватиме науку, якщо навчання починати в день святого пророка. З цього приводу казали: «Прийшов Наум — пора братися за ум».

Іноземні мандрівники, котрі відвідували Україну в сімнадцятому столітті, від­значали високий рівень освіти серед селян. Відомий французький інженер Боплан у своєму «Описі України» повідомляв, що майже в кожному селі є школа, і тому за рівнем народної освіти тоді ми випередили європейські країни.

Протягом двох сторіч освітянством опікувалися переважно церковні Братства. На свій кошт вони організовували народні школи, в яких училися селянські діти. Згодом російський царизм, увівши кріпацтво, заборонив викладання та книгодрукування національною мовою. Вже на початку дев’ятнадцятому століття Україна за рівнем освіти посідала одне з останніх місць в імперії.

Та шанобливе ставлення людей до науки залишилося. Навіть за най­більшої скрути селяни намагалися зробити все, щоб їхні діти здобули освіту. Ось чому в народі кажуть: «Батько Наум наведе на ум» (За В. Скуратівським, 180 слова).

Людина може володіти кількома мовами, залежно від її здіб­ностей, нахилів і прагнень. Але найкраще, найдосконаліше вона має володіти рідною мовою. Рідна мова — це невід'ємна частка Батьківщини, голоснароду, чарівний інструмент, на звуки якого відгукуються найтонші й найніжніші струни людської душі.

Є мови більш і менш розвинені, є мови, що своїм чарівним звучанням здобули світову славу. Та наймилішою і найдорожчою для людини є її рідна мова. Бо рідна мова не тільки зберігає світлі спогади з життя людини й зв'язує її з сучасниками. В ній чується голос предків, відлунюють пере­горнені сторінки історії свого народу. Вона є тим найдорожчим і найміцнішим зв'язком, що з'єднує усі покоління народу в одне велике істо­ричне живе ціле. Мова народу — це саме життя.

Український народ завжди ставився з великою пошаною, вірою й любов'ю до своєї мови, яка була йому на тернистих шляхах поневіряння в сумній минувшині і за єдину зброю, і за єдину втіху. Нашою мелодійною, співучою мовою милувались іноземці, що побували в Україні.

Ми повинні цінувати нашу мову — нетлінний скарб українського народу, що його наші предки зберегли, незважаючи на всілякі заборони й утиски, передавши нам у спадщину (За Б. Антоненком-Давидовичем, 180 сл.).

Контрольний диктант на тему книга природи сухомлинського

Тема. Контрольний диктант

Мета: перевірити рівень засвоєння знань про основні пунктограми, здобуття умінь і навичок вживати розділові знаки у простих та складних реченнях, відпрацьовувати вміння й навички використовувати здобуті теоретичні знання на практиці; розвивати логічне мислення, орфографічну і пунктуаційну грамотність.

Тип уроку: урок перевірки і обліку здобутих знань, умінь і навичок.

Обладнання: підручник, текст диктанту, текст для аудіювання.

I. Повідомлення мети перевірки і способів її проведення.

II. Проведення диктанту.

III. Відповіді вчителя на запитання учнів (після того як зібрано зошити).

IV. Проведення аудіювання.

V. Відповіді вчителя на запитання учнів (після того як зібрано відповіді на запитання до аудіотексту).

VI. Підведення підсумків уроку.

Тексти для диктантів

На п’ятнадцятому році життя Михайло Кравченко, важко захворівши, втратив зір. Щоб заробити на кусень хліба, він, маючи сімнадцять років, почав навчатися кобзарського мистецтва.

З кобзарем познайомився український художник і фольклорист Опанас Сластіон, і згодом знайомство переросло в щиру дружбу. Записавши виконувані Кравченком думи, Сластіон подав їх до журналу «Київська старовина». Художник вважав, що Кравченко був поетично обдарованим та наділеним неабияким мистецьким смаком.

Щоб утримувати сім’ю (Кравченко мав трьох дітей), він, окрім кобзарювання, займався плетенням мотузок. Для незрячого це було нелегко, до того псувалися пальці. «Як пов’єш вірьовки з місяць, то з пальців дванадцять шкір злізе, де там грати!» — журився кобзар.

Спочатку Кравченко виступав у своєму селі Великих Сорочинцях на Миргородщині, пізніше у різних містах: Харкові, Катеринославі, Києві, Одесі, Санкт-Петербурзі.

Творчість кобзаря зацікавила професора Філарета Колессу. Він записав від нього на фонограф і надрукував шість народних дум та чимало історичних пісень. Між іншим, Кравченко виконував також танці, які на той час майже зникли з репертуару кобзарів.

На схилі літ кобзар передавав своє мистецтво учням: Федору Кушнерикові та Терентію Пархоменку.

Злидні, поневіряння, вимушені мандри підірвали здоров’я народного співця, звівши його в могилу на п’ятдесят дев’ятому році життя. (186 слів)

(За В. Корнелюком)

Чарівна природа, неповторний фольклор, оригінальні звичаї цього краю завжди приваблювали й дивували мандрівників. З особливою любов’ю писав про цей край Михайло Коцюбинський: «Якби ви знали, який це казковий закуток, з густо-зеленими горами, з гірськими ріками, чистий і свіжий, наче вчора народився. Одяг, звичаї, весь уклад гуцулів настільки своєрідний і барвистий, що почуваєш себе перенесеним в якийсь новий, невідомий світ».

Співцем Гуцульщини справедливо називають Марка Черемшину (Івана Семанюка). Його батько — освічений селянин Юрій Стефанович — був від природи обдарованою людиною: він добре співав, прекрасно знав усну народну творчість.

Про раннє дитинство Черемшина згадував: «Взяли мене на виховання на Залісну гору дід і баба. » З їхньої хати виніс письменник безмежну любов до народної пісні, бо тут завжди звучали співанки, оповідалися легенди й казки.

З дитячих літ Іван, болісно реагуючи на кривду, дав собі слово: «Буду вчитись, щоб своєму народові коли не помогти, то бодай сорому не наробити». Навчаючись у Віденському університеті, юнак зачитувався творами Панаса Мирного, але, певно, найбільше враження справила на нього зустріч із Франком. Каменяр постав перед ним як «велике астральне тіло, що гріє всю Україну, а світить далеко, ще дальше».

Працюючи в суді, Черемшина писав чудові твори з гуцульського життя. (190 слів)

(За М. Кучинським )

Парадокс полягав у тому, що твори цього письменника друкувалися в Празі, Лейпцигу, Берліні — скрізь, куди доля закидала українців. Тільки в Україні його повісті й оповідання з двадцятих років опинилися під забороною.

Чим же завинив Кащенко? Палкою любов’ю до рідного краю, прагненням популяризувати вітчизняну історію.

Юність Андріана проминула у Катеринославі, де він закінчив гімназію, юнкерське училище, де за кілька років скінчилася його військова кар’єра. Вийшовши в запас, працював службовцем на залізниці.

Переїхавши до Петербурга, Кащенко відчув себе щасливим: українці столиці, об’єднавшись у «Громаду», влаштовували лекції, концерти, вистави. Письменник поринув у національно-культурне життя.

Повернувшись до Катеринослава і заснувавши українське видавництво, Кащенко писав: «Перевтомився, видавши двадцять дві книжки своїх творів, і деякі з них протягом року вийшли двічі». Такі твори, як «Зруйноване гніздо» та «Борці за правду», зробили ім’я Кащенка широковідомим, бо, за словами критиків, «підвищували в молоді національний гонор».

Особливу увагу приділивши добі Хмельницького, автор відтворював волелюбні, героїчні характери палких патріотів, захисників України. Як ніхто, він умів поєднати об’єктивну розповідь з романтичною, лірично забарвленою белетристикою.

Перевтома далася взнаки — не витримало серце. На жаль, могила письменника не збереглася: влада хотіла, щоб забулась не тільки творчість, а й прізвище Кащенка. (186 слів) (З календаря)

Раптом поміж листя заворушилось грубе гілляччя. Страх уступив мені в п’яти, а коли гілляччя посунуло через кущі, шарудячи й шелепаючи, душа зовсім обмерла.

— Бач, лось який! — стиха мовив дід.

Це й справді лось подерся через кущі, понісши на голові важкі гіллясті роги.

— Діду, а це що таке чубате?

Смугаста птаха, вся з жовтих та чорних пер, сяяла рудим чубом, сидячи на сучку осики. Ну, не птаха, а цілісіньке тобі свято, що літає, гніздо в’є, пташенят годує.

— Одуд,— сказав дід.— Присів коло свого гнізда.

Трохи далі в дубняку лунав сухий, чіткий перестук: почіплявшись пазурами за стовбури дерев, строкаті дятли довбали дзьобами кору, дістаючи з-під неї поживу. Хазяйновито, з дивною розсудливістю вони трудились, нагадуючи мені і діда, і бабу, і матір, які вже коли заходжувалися коло якогось діла, то так пильно, ніби оці дятли.

Йдучи попереду, мати співала, а баба Килина підспівувала сухим голосом: «Чорні птиці, білі птиці, наче світлі й темні лиця. »

Хочу радісно крикнути — до рідних своїх, до землі, та крик застряє в горлі. Й немає слів, наче пожухли, як весняна розсада в приморозки. Бо якими словами запитаєш про цей світ, розкажеш про цей світ? (185 слів)

Коли кілька років тому, реорганізовуючи Львівський науково-дослідний інститут суспільних наук на Інститут українознавства Національної Академії наук України, йому присвоїли ім’я Івана Петровича Крип’якевича, українська громадськість сприйняла цей факт радісно. Надання інститутові імені видатного історика— справедлива данина його світлій пам’яті.

Майбутній учений народився на Галичині, в оповитім переказами Львові. Іванів батько походив із давнього роду, що налічував не одне покоління священиків. Зацікавленість минувшиною прийшла до хлопця в гімназії, а в стінах Львівського університету Іван почав формуватися як здібний дослідник. Тут він познайомився з історіографом, що стояв на порозі європейського визнання,— славнозвісним Михайлом Грушевським.

Молодий учений опрацьовував проблематику козаччини — це й визначило його майбутнє як історика. Численні публікації в періодиці загострили перо майстра наукового слова. У часи, малосприятливі для української науки, Іван Петрович обійняв посаду завідувача кафедри історії України. Тріумфом стало присудження йому без захисту ступеня доктора історичних наук.

У часи німецької окупації вчений працював у видавництві, боронячи вітчизняну науку від гітлерівського блюзнірства. Однак після війни саме за це був переведений до Києва, де розпочалося відверте його цькування. Безпідставній критиці піддавалась і дружба Крип’якевича з академіком Грушевським.

Зрештою, високий авторитет ученого подолав політичні заборони, хоч для партократів він лишився «буржуазним ученим». (190 слів)

Коли востаннє виходив з хати, почувався так, наче душа моя досі була зодягнена в чародійний мальований квітник, а тепер мушу кожну квіточку зняти з душі, з серця, вирвати з думок. Попрощався з садом, із подвір’ям.

Сів у машину, виїхав у вуличку, а потім причинив ворота, що скрипнули жалісно, наче заплакали. Надумавши проїхатись селом, я вів машину повільно, бо до всього хотів приглянутись і все запам’ятати. Яскраві мальви цвіли по обійстях та по узбіччю дороги. На цегляний постамент здерся півень — великий, гребенястий, вогненно-рудий. Чи не цей голосистий будимир перед досвітком озивався полум’яною сурмою, випередивши всіх сільських півнів? Що людина, що птах — одного поля ягоди: і людина, і птах прагнуть самоствердження.

Поминувши луг, озирнувся — Яблунівка віддалялась до обрію, наче в небуття відсувалась. На прощання я всміхнувся їй, наче рідній, і в серці затремтів біль.

Села я сприймав як безмежну книгу рідної землі. І якщо розділ цієї книги, пойменований Яблунівкою, такий казково багатий і невичерпний, то яка ж вся книга, в котрій незчисленна кількість сторінок! Кому до снаги відкрити могутній зміст усієї книги, хто той богатир і велет? Очевидно, сам народ наш. (180 слів)

Методика використання принципів екологічного виховання В.О.Сухомлинського під час уроків мислення серед природи

Відомо, що людське мислення рухається від поверхневого знання до глибоких і всебічних знань, які формують певне світобачення і є необхідною умовою перспективної діяльності людини.

За В.О.Сухомлинським, концепція розвитку мислення генетично спрямована від дитини, її уявлень, переживань, поглядів, оцінок та орієнтована на дитину, розвиток її особистісних якостей. Мислення як особлива властивість і процес самореалізації особистості є основою педагогіки В.О.Сухомлинського, її фундаментальною категорією та об’єктом науково-педагогічних пошуків і зусиль упродовж усієї його освітньої діяльності.

В.О.Сухомлинський розглядав мислення не тільки як наукове поняття, а й як процес пізнавальної діяльності, природа й функції якого надзвичайно різноманітні, складні й неоднозначні. На перших етапах розвитку мислення однією з форм пізнавання дійсності є слово. “Через слово педагог бачить, як підходить дитина до живого джерела мислення – природи”[5, С.210].

У природі В.О.Сухомлинський вбачав вічне джерело дитячого розуму, фантазії, словесної творчості. Він прагнув, щоб яскраві образи рідної землі живили свідомість дитини впродовж усіх років навчання, щоб закони мислення вперше розкрилися не перед класною дошкою, а серед поля, на лузі, біля річки, в гаю.

Щоб змусити дитину мислити, стверджував Василь Олександрович, “вмійте примусити її дивуватися”. Проводячи свої уроки мислення серед природи видатний педагог прагнув, щоб “слово народжувалося в спілкуванні дитини з природою”. Цим він допомагав учням пізнавати й пояснювати життя природи: дерев, листочків, квітів, пелюсток тощо. Діти милуються степом, вслухаються в спів жайворонка, але кожен з них бачить навколишній світ по-своєму, адже “краса природи – це могутнє джерело енергії думки” [5,С.211]. Таким чином, у свідомості дітей фіксуються уявлення про конкретні предмети, явища, факти, події, почуття. В педагогіці В.Сухомлинського вони ніби одухотворяються та набувають певного міфологічного змісту. Міфологічне мислення тісно пов’язане з наочно-дійовим, конкретно-образним, словесно-логічним, образно-художнім, творчим.

Швидкість мислення залежить від розумових здібностей дитини. Тому треба використовувати різноманітні способи та прийоми мислення:

- викладати і вивчати матеріал в активній взаємодії з природою;

- уводити дітей у світ праці серед природи;

- проводити систему подорожей до джерела думки і рідного слова;

- навчати дітей думати біля першоджерел мислення, зокрема серед природи і праці;

- при застосуванні унаочнення поступово переходити від конкретного до абстрактного; від натуральних до образних засобів унаочнення; від образного унаочнення до словесно образного.

Розроблена В.О.Сухомлинським система спостережень за природними явищами має назву – Книга природи. Триста сторінок цієї книги – це триста спостережень, це триста уроків мислення, триста яскравих картин рідної землі, які закарбовуються у свідомості молодшого школяра.

Читання книги природи – не просто цікаві, захопливі прогулянки. Це уроки мислення під відкритим небом.

Експериментальна робота проводилась з учнями третіх класів Сновицької ЗОШ І-ІІІ ст. Для цього в рамки експерименту було залучено 43 учні третіх класів серед них визначено контрольний 3-А (22 учні), та експериментальний 3-Б (21 учень) класи.

Суть експериментальної роботи полягає у наступному: на початку експерименту проводилося анкетування учнів 3-х класів з метою виявлення рівня їх екологічного мислення, в контрольному класі проводилися “уроки мислення” у класній кімнаті: читали книгу природи; розглядали плакати і малюнки; діти висловлювали свої враження: в малюнках, в казках, віршах, загадках; в експериментальному 3-Б класі проводилися “уроки мислення” серед природи, використовуючи принципи екологічного виховання запропоновані за В.О. Сухомлинським. Методично найефективнішими, як вважав В.О. Сухомлинський, в контрольному класі стали уроки-екскурсії. Учні ходили на екскурсії, читали Книгу природи; вслухувались у звуки природи; спостерігали за дивом перетворення природи; спостерігали за різновидами пір року, за пробудженням землі від зимового сну. Діти з інтересом розглядали тварин яких бачили, любувались першими квітами весни, першими злотисто – жовтими бруньками верби, першими листочками дерев. Свої емоції від побаченого викладали у своїх малюнках, розповідях, казках, віршах.

Кожне заняття передбачало певне коло речей і явищ для спостережень, а метою цих уроків була установка: дивувати і думати, думати і творити. Теми занять серед природи: “Перші сніжинки”(додаток В), “Зимовий ранок”, “Чи готується річка до зими?”, “Пташки взимку”, “Як дерево живе взимку”, “Пробудження природи від зимового сну”, “Перші кроки весни”, “Пролісок”(додаток Г), “Калина прокинулася!”, “Подорож краплинки роси”, “Верба над річкою”, “Весняна пісня поля”, “Живе й неживе у природі”, “Сонце – джерело життя на Землі”, “Зелений листочок – сонячна комора”, “Як квіточку доглядає бджілка”, “Кожне явище має свої причини”.

Проводячи уроки мислення серед природи, можна ствердити, що кожна тема уроку несла дитині безліч відкриттів зроблених нею самостійно, несла до дитини любов до природи, вчила берегти екологію навколишнього світу. Ми старались так подати урок, як писав В.О.Сухомлинський “щоб дитина заглиблювалася подумки в якусь, здалося б, незначну деталь, зосередила на ній всю свою увагу, забула про все інше”[5,С.540].

Пізнавальна частина “уроків мислення” серед природи обов’язково чергувалася із грою. Їх метою було ознайомити дітей з навколишнім світом, з різними явищами природи і більшу частину приділити екологічному вихованню. Як відомо, в молодшому шкільному віці переважає образне мислення. Ще раз переконаємося читаючи В.О.Сухомлинського, “дітей в обстановку, де є яскраві образи і причинно-наслідкові зв’язки між явищами, де діти захоплюються, переживають почуття подиву перед красою і водночас мислять, аналізують” [4,С.515].

Читання “Книги природи” становило великий інтерес для дітей і було одним із засобів екологічного виховання в них розумової активності, “початком активного мислення”, “теоретичного пізнання світу”, “початком системи наукових та екологічних знань”.

Тексти сторінок “Книги природи”: “Живе і неживе”, “Усе в природі змінюється”. Читання “Книги природи” – не просто цікаві, захопливі прогулянки. Це уроки мислення під блакитним небом. Аналізуючи уроки мислення, ми здебільшого переконуємося в тому, що чим більше дитина пізнає, чим більше відкриває непомічених у повсякденному житті закономірностей, тим глибше в неї бажання знати, тим помітніша чутливість органів сприймання навколишнього світу, тим тонші зв’язки органів сприймання з мисленням.

Екологічна екскурсія має на меті залучати дітей до спостережень за природними об’єктами і розширити й збагатити їх знання , показати зв'язок живих організмів з неживою природою, взаємозв’язок, взаємовплив рослин і тварин, значення людської діяльності для збагачення навколишнього світу; навчити школярів правил поведінки в природі.

Екологічна екскурсія на основі спостережень за природою активно сприяє збагаченню їхнього життєвого і чуттєвого досвіду, нагромадженню конкретного природничого матеріалу, який стає основою для розвитку абстрактного мислення, усвідомлення окремих фактів, активізації розумової діяльності, розширення пізнавальних інтересів, навчання молодших школярів принципами екологічного виховання.

Як відомо уроки мислення невід’ємні із спостереженням, спостереження це безпосереднє цілеспрямоване сприймання предметів і явищ природи різними органами чуття: зором, дотиком і нюхом. Спостерігати предмети і явища можна як у самій природі, так і в класі самостійно і під керівництвом учителя. У першому випадку учні самотужки опановують явища і закономірності навколишнього світу. У ході колективних спостережень діти вчаться правильно сприймати природу. Завдяки активній словесній роботі (бесіді, розповіді) вони збагачують словник, розвивають власну уяву, спонукають учнів до творчості.

У цьому аспекті найефективнішими є сезонні екскурсії (прогулянки, подорожі). У початкових класах вони передбачені інтегрованими курсами ознайомлення з навколишнім світом та природознавства. Завданням було добитися, щоб кожна така екскурсія була вікном не лише у природу, але й у світ гуманності екологічного виховання.

У ході екскурсії наочно-чуттєва база знань стає головним джерелом, що відкриває перед дітьми лабораторію творчих пошуків, де засвоєння знань і розвиток екологічних знань відбувається майже одночасно.

Проводячи екскурсії, актуалізуємо знання учнів про зміни в природі, з’ясовуємо причини цих змін. Звертаємо увагу на стан різних рослин – дерев, кущів, трав, квіток. Важливо правильно обрати час для походу чи прогулянки у природу – пору сезону, щоб забезпечити максимальне спостереження явищ та ознак певної пори року.

Осіння екскурсія, восени екскурсію найкраще проводити на початку жовтня, тобто в час золотої осені, де можна побачити осінь в неймовірно різних барвах; а от у період ранньої або глибокої осені влаштовувати цільові прогулянки.

Зимова екскурсія проводилась під час педагогічної практики у місяці січні. У січні є змога спостерігати характерні ознаки цієї пори року: сніг, мороз, хуртовину. Екскурсія зимового дня коли кружляли мов у танку сніжинки. Діти спостерігали як великі, легенькі, веслі сніжинки літали в повітрі з-за допомогою легенького вітру ніби танцювали. Школярі дізналися які опади бувають взимку, розпізнавати істотні ознаки цих опадів; розглядали будову сніжинок; чому сніжинка має таку будову, хто їй допомагає? Щоб діти краще запам’ятали це явище, відгадували загадки, пригадували вірші які вже вчили про сніжинки, про сніг, про зиму. Свої враження виклали у складеній власній казці про сніжинку.

Весняну екскурсію проводили у час, коли на деревах з’явилися бруньки, сніг розтанув, з’явилися перші листочки, перші квіточки проліски, а травичка повипускала свої пагінці.

В результаті спостережень за природою на прогулянках у березні, на початку квітня діти дізнаються, що за один сезон ми зустрічаємо чотири весни. Кожна з них має свій характер та особливості, назви: весна світла, весна води, весна зелені і передліття. Початок усієї весни – весна світла. На початку березня сонце особливо яскраве, небо сонячного дня яскраво-голубе, майже синє. По ньому пливуть густі білі хмари. Похмурих днів у цій порі мало. Повітря ранньої весни прозоре, чисте, аж дзвенить. А 21 березня – весняне рівнодення. На всій землі день за часом рівний ночі. Звідтоді світлого часу стає дедалі більше. Справжнє свято світла! Закінчується весна світла з метушнею розбуджених теплом і світлом перших комах, із поверненням перших перелітних птахів, цвітінням яблуні і вільхи, ліщині та верби.

Весна води настає з льодоходом на річках, дзвінким струмками, першими грозами і цвітом сонячно-жовтої квітки мати-й-мачухи. Від тепла і надмірної вологи у повітрі ранками часто з’являється туман. Чим більше води вип’є земля, тим багатшою буде весна зелені. Недаремно ставала все яскравішою, багатшою, виразнішою слово набувало емоційного забарвлення, починало грати, переливатися. Переді мною відкрилася напрочуд багата, невичерпна за красою грань педагогічної майстерності – вміння вчити дітей думати, мислити [4,С.77].

На яскравих, цікавих екскурсіях починається евристична бесіда з виявлення змін у неживій природі.

Яким стало сонце порівняно з квітневими днями? (Піднімається вище, припікає). А дні? Ночі? (Вдень часто гаряче, ночі стали теплішими). Чому перші ознаки весни ми спостерігали ще в березні, а природа ожила по-справжньому аж тепер у кінці квітня? (Видно, березневого тепла для рослин ще мало. А піднялося вище сонце, прогріло повітря, землю – і все навкруги зазеленіло і зацвіло). Як же сонце впливало на ґрунт? Давайте поміркуємо! (Спочатку у ґрунті було багато вологи від талого снігу, від весняних дощів. Потім теплими сонячними днями вода випаровувалася, земля дихала, підсихала). Які кольори у природі переважають? (Зелені, жовті). Вбрання дерев, свіжий килим дерев… Яка ця зелень? Чи бачимо відтінки її? (Зелень яскрава, соковита; листя на деревах, що розпустилося раніше, - тепліше, а молоденькі клейкі листочки – світліші). Звідки взявся жовтоцвіт на зеленому тлі? (То кульбабки дружно зацвіли, сонечка-голівки свої до сонця вистромили).

Короткі колективні спостереження і бесіда перериваються. Даємо можливість учням побути з природою наодинці, послухати, роздивитися , помовчати. Клас ділиться на кілька груп, кожна з яких одержує конкретне завдання. Одна спостерігає за птахами, інша - за деревами, кущами, комахами, третя – за першими весняними квітами, травою. Після з’ясування, як треба поводитися у весняному лісі, школярі тихо розходяться. А через деякий час збираються всі разом. Діти з захопленням розповідають про те , що помітили, відчули.

Таке конкретне визначення об’єктів для спостереження допомагає зосередити, загострити їхню увагу. Розповіді кожної групи учнів (залежно від поставлених завдань) доповнюються вчителем. Відомо, що інформація про навколишні предмети, сприйнята з вуст вчителя безпосередньо у природі, запам’ятовується дітьми повніше і надійніше, ніж почута в класі. Тут же, на екскурсії, звучать завчені раніше загадки, вірші про об’єкти спостереження, проводяться дидактичні ігри “ Хто де живе”, “Хто що робить’’.

Запитаннями, доповненнями супровідними розповідями можна непросто констатувати факти дійсності, а й надати поживу для усвідомлення нової лексики, наводимо зразки конструювання нових висловлювань, образності. Для цього вживаємо найточніші слова. ( Чим же займаються мешканці лісу ?. Що за голос стоїть у верховіттях дерев ?. Що за строкатий декламатор порається на стовбурі ще голого дуба ?.Що то пухкає у повітрі, припадаючи раз у раз до квіточок ?. Які це квіти вітають весну зелені ?. Які з них найкращі ?.Чому ?.Які можна назвати скромними ?.Чому так думаєте ?.Які слова-ознаки будуть спільними для всіх квітів цієї пори (весняні, барвисті, ніжні …)? і так далі.

Таким чином, спільними зусиллями заповнюється сторінка книги весняної природи.

Духмяними пахощами сосен, свіжої землі, пахощі листочків вільхи, тендітних квітів напоєне повітря. Безупинно ллється пташиний спів кожен мешканець лісу (гаю) заклопотаний своїми справами. У верховіттях дерев здійснюють неймовірний галас граки. Онде, з берізки злетіла сорока. А он, прудка білочка сполохано видряпується на дерево, вмощується на гіллі із цікавістю розглядає гостей.

Діти з інтересом дізнаються, як реагує білочка на кольори. Особливо вражає її строкате вбрання. Червоного кольору вона взагалі не зносить. Ураз заметушиться, за цокає і гайне кудись верховіттями. Якщо ж одяг гостей пасує до навколишньої барви, можна сподіватися на ближче знайомство. Завершується екскурсія у природу висновком: весна зелені підхопила у весни води естафету тепла і сонця і старанно несе у передліття. Спостереження на передліття і на літо дітям дається індивідуально, вести спостереження за природою, занотувати усі явища природи, що в ту пору відбуваються.

Для індивідуальних спостережень за природою учням 3-Б класу дається завдання виготовити саморобні книжечки - альбоми “Пори року’’, це завдання стосується передліття і літа. В цих книжечках – альбомах діти повинні записати, замалювати свої враження від побаченого в цю пору року. Індивідуальні спостереження дітям даються, для того, щоб виявити їхню здатність самостійно спостерігати за природою, щоб дати можливість дітям для самовиховання природою.

Діти навчилися помічати навколо себе нескінчену кількість дивних речей, що їх оточують, помічають взаємну спорідненість між усіма живими істотами та неживою природою.

Дітям пропонують нескладні практичні завдання – посадити дерево, доглянути за ним (полити, розпушити грунт, замазати ранки); доглядати за кімнатними рослинами, також поливати, пересаджувати. Цікаво проходили виставки “Умілі руки, природа і фантазія’’ - з природного матеріалу діти фантазують і створюють чудові композиції, а також Свято квітів та Свято врожаю, на яких кожен клас не тільки представляє свою композицію, а й захищає її.

Свою практичну роботу школярі аналізують і записують у спеціально відведених зошитах “Я і моя Природа”, записують дані своїх досліджень і спостережень: за деревцем, за кущиком аґрусу чи смородини, за квіточкою в городі чи в горщечку, як росте ця рослина, коли випускає бруньки, перші листочки, квіточки, які вони ? Які плоди, яке насіння ? Як зимує ця рослина ?

Читаючи книгу природи, молодші школярі вчилися порівнювати травичку з піском, камінь з зеленими листочками, відрізняли живу і неживу природу; з’ясовували, чи може живе існувати без неживого; виявляли зміни, що сталися в природі. Вони намагались з’ясувати, чи боляче дереву, коли зрізають гілку, чи боляче квіточці, коли обпадають з неї пелюстки. В процесі пошуку відповідей на ці запитання у них формувались знання про взаємозв’язки в природі, які важливі для правильного світорозуміння, так і для виховання відповідального ставлення до збереження нашої природи.

Діти від своєї природи допитливі дослідники, відкривачі свого нового світу. На уроках мислення серед природи перед нею відкривається чудовий світ у живих різнокольорових барвах, яскравих дзвінких звуках, у казці і грі, у власних емоціях, що надихає їхнє серце в прагненні до добрих вчинків ефективні результати та є доцільною у навчальній і виховній роботі в сучасній школі.

Як світились дитячі оченята, коли вони бачили пташку чи в рясному інеї берізки біля школи. І якими стривоженими були їхні погляди, коли бачили сміття на березі річки. Вони тут же взялися його прибирати.

І хоч діти ще не вміють робити, але вони дали клятву весною садити дерева, квіти, чистити річки, не смітити, оберігати пташок, їх гнізда, допомагати матінці-природі.